ПАМ′ЯТІ ГЕРОЯ
Крамар Віктор Євгенійович
28.12.1977-25.03.2024
Солдат, кулеметник в/ч А0396, штурмовик, позивний «Демон».
Час неможливо зупинити, але він не зітре з нашої пам’яті імена Героїв сьогодення – земляків, які віддали життя у війні за Україну.
25 березня минає друга річниця з дня загибелі Героя України, одного з її найкращих синів, воїна , який поклав життя, захищаючи свою Батьківщину. Усі хто знав і пам′ятає Героя, згадують його добрим словом і тихою молитвою. Він назавжди залишиться в серці кожного як приклад патріотизму, незламності духу, добра, самопожертви та безмежної любові до України.
Народився Крамар Віктор у с. Шалигине закінчив вісім класів Шалигинської середньої школи, далі вчився у Глухівському ПТУ, отримав професію токаря. По закінченні працював за фахом у рідному колгоспі, у подальшому житті – у робітничих професіях, переважно будівельником. Люди казали, що Віктор мав золоті руки, виводив і фундамент будинку, самотужки міг зробити всі етапи євроремонту. Сусіди відмічали золоте серце Віктора, саме до нього зверталися і полагодити кран, і знести з поверху лежачого старого.
Віктор пішов у військомат добровольцем у липні 2023 року.
Загинув у боях за Україну на Харківщині біла с.Синьківка, Куп’янського району.
Віктора вважали заговореним, справжнім демоном, якого оминала куля навіть тоді, коли всі, хто поруч – двохсоті та трьохсоті. Тому новобранці просилися в бій саме з ним: «Демон, ми з тобою! Ми в тебе віримо!»
Віктор з дитинства цікавився історією. Тому позивний «Демон» — це не про зло. У давньогрецькому розумінні Daimon — це дух-провідник, надлюдська сила. Віктор завжди відчував свою приховану силу. Тихий добряк у 8 років став називати себе «Віктор-Трактор», у 10 у нього проявилася фотографічна пам’ять і фізична сила. Він запам’ятовував цілі книги і відтворював їх майже дослівно, міг легко підтягнутися на перекладені понад 30 разів. У віці молодшого підлітка хтось примітив його надзвичайний дар, і він отримав прізвисько «Гамалей» (був такий славетний генеральний осавул Війська Запорозького, полковник Полтавський Михайло Гамалей). Життєвий шлях Віктора – боронити Україну- уже тоді був визначений.
Віктор воював на Донеччині та Харківщині у складі різних бойових підрозділів, бо штурмові загони живуть недовго, їх перегруповують і формують нові. Був випадок, коли він з товаришами пізньої осені без їжі й води протрималися на позиціях, у напівоточенні майже 12 днів. Віктор петляв між мінометними обстрілами, щоб дістати хлопцям воду, бо вважав себе безсмертним і брав більшість ризиків на себе. Його віра у безсмертя не була гординею. Це було відчуття своєї енергетичної природи. Він відчував, що його дух не знищуваний. Війна і позивний «Демон» стали для нього бронею. Він пішов туди, де його надмірна чутливість могла перетворитися на бойове чуття.
І лише коли він втратив у бою свого найкращого друга, батька чотирьох дітей, з яким пліч-о-пліч йшов з перших днів служби, його броня безсмертя тріснула. Побратим помер у нього на руках, прошитий шматком мінометного снаряда. Відтоді Віктор перетворився на месника. Він бив ворога за загиблих побратимів, за своїх та їхніх дітей. Війна за рідну землю стала також його внутрішньою битвою.
Віктор від початку війни не зміг змиритися з тим, що сусіди напали на його Батьківщину. Сам етнічно руський, який свідоме життя прожив на прикордонні з росією, він говорив російською, та свідомо пішов битися з загарбником, що віроломно зруйнував його мир. Проте ненависть ніколи не була його внутрішнім двигуном, він боровся за справедливість, за сім’ю, за дітей, за рідну землю. Одним з його заповітів було прохання не продавати батьківську землю (паї), «бо дуже дорого заплачено кров’ю побратимів за кожний метр рідної землі».
Десятки разів «Демон» виходив на завдання й повертався цілим. За 7 місяців активних бойових дій у нього була лише одна контузія. Його надзвичайна сміливість і бойова звитяга в перших же боях була відмічена медаллю «За відвагу».
Загинув Віктор у боях за Куп’янськ, на Харківщині, біля с.Синьківка. Його життя обірвав ворожий мінометний снаряд.
Похований у Запоріжжі, де останні роки жив із дружиною.
Пам’ять про Героя і його велике добре серце назавжди збережуть його родина, дружина, дорослі діти та вдячні односельці.
Вічна шана, слава і світла пам’ять Герою!
НАЗАВЖДИ 46